Виробництво — це процес створення матеріальних благ та послуг, які потрібні для існування та розвитку суспільства. Історично воно пройшло тривалий шлях розвитку від виготовлення найпростіших продуктів до виробництва найскладніших технічних систем.
Провідні галузі — промисловість та сільське господарство.
Промисловість — об’єднує підприємства, що виробляють знаряддя праці й товари народного споживання.
Сільське господарство складається з галузей, що займаються вирощуванням культурних рослин (рослинництво) та розведенням свійських тварин (тваринництво) з метою забезпечення населення продуктами харчування та окремі галузі промисловості сировиною.
Результатом діяльності галузей нематеріального виробництва є послуги — блага, що надають не у вигляді речей, а у формі діяльності.
Сучасне суспільство зацікавлене у високій ефективності виробництва. Чим менші витрати на випущену продукцію, тим ефективнішим є виробництво.
Показником ефективності є собівартість продукції — витрати підприємства на виробництво та реалізацію одиниці продукції.
І. Форми суспільної організації виробництва.
Для досягнення високої результативності та забезпечення економічного зростання національного господарства використовують різні форми організації виробництва:
1) Концентрація — це процес зосередження виробництва, робочої сили, засобів праці на великих підприємствах. Зростання концентрації виробництва відбувається за рахунок розширення активних підприємств, будівництва нових великих підприємств або об’єднання підприємств.
Переваги: можливість комплексно використовувати сировину і матеріали; забезпечення масового випуску продукції, зниження її собівартості.
Недоліки: складність управління, неможливість швидкого перепрофілювання, погіршення екологічного стану території. Тому існує й зворотний процес — деконцентрація (або дисперсія) виробництва, яка виражена в розвитку мережі малих та середніх підприємств. Концентрація виробництва характерна для таких галузей, як електроенергетика, нафтохімія, металургія, машинобудування і військово-промисловий комплекс.
2) Спеціалізація виробництва — зосередження діяльності підприємства на виробництві певної однорідної продукції. В основі спеціалізації лежить поділ праці.
Переваги: створення продукції високої якості; зменшення витрат на виробництво продукції за рахунок вищого рівня механізації та автоматизації праці, застосування кваліфікованої робочої сили.
Недоліки: монотонність праці; складність в регулюванні оптимальної кількості продукції. Різні форми спеціалізації широко застосовують у машинобудуванні.
3) Кооперування являє собою виробничі зв’язки між підприємствами, які бе- руть участь у виробництві певної продукції. Кооперування безпосередньо зв’язане з розвитком спеціалізації виробництва.
Переваги: кооперування забезпечує тісну взаємодію спеціалізованих підприємств. Наприклад, для збирання автомобілів КРАЗ отримує продукцію від 135 суміжних підпри- ємств.
Недоліки: залежність від своєчасного постачання продукції. Кооперування також властиве для машинобудування.
4)Комбінування — форма організації суспільного виробництва, яка полягає в поєднанні на одному підприємстві (комбінаті) кількох виробництв різних галузей. Кінцевий продукт одного виробництва (цеху) є сировиною для іншого, і так до виготовлення основної продукції.
Переваги: забезпечує послідовну обробку сировини, економію на її транспортуванні; забезпечує комплексну переробку сировини (наприклад, з нафти отримують бензин, газ, солярку, мастила); використання відходів основного виробництва (наприклад, отримання сірчаної кислоти як продукту використання відходів чорної металургії і виробництва коксу).
Недоліки: висока концентрація, екологічні проблеми. Текстильна, хімічна та лісохімічна промисловість, металургія.
5)Агломерування — це процес встановлення та розширення стійких виробничих зв’язків між суміжними територіями, що приводить до утворення промислових агломерацій.
ІІ. Просторовою (територіальною) структурою економіки (господарства) називають сукупність у певний спосіб взаєморозташованих і взаємопов’язаних територіальних елементів економіки.
1. Промисловий пункт — невеликий населений пункт, у якому є одне промислове підприємство. Більшість смт України є промисловими пунктами.
2. Промисловий центр — населений пункт, у якому є одне середнє або велике підприємство, чи кілька не пов’язаних між собою виробничими зв’язками підприємств.
3. Промисловий вузол — населений пункт з містами — супутниками, що мають низку взаємопов’язаних виробництв. Він може бути утворений у результаті поєднання промислових пунктів та центрів. Наприклад, Житомирський вузол містить Житомир, Коростишів, Бердичів.
4. Промислова агломерація є поєднанням промислових вузлів. Київська промислова агломерація поєднує виробництва Києва, Броварів, Борисполя, Василькова, Ірпеня.
5. Промисловий район — це велика територія, яка спеціалізується на виробництві певної продукції. Спеціалізація промислового району залежить від географічного положення, а також історичних, природних, економічних та соціальних умов даного району. У межах промислового району поєднуються взаємопов’язані вузли та агломерації. В Україні, зокрема, набули розвитку такі промислові райони, як машинобудівні (Київський, Харківський, Одеський і Львівський), металургійні (Придніпровський, Приазовський).
6. Економічний район — це територіально цілісна частина країни, яка має свою виробничу спеціалізацію та пов’язана з іншими районами через територіальний поділ праці та обмін продукцією. Головна ознака економічного району є його комплексність — просторова й функціональна взаємопов’язаність усіх сфер господарської діяльності в межах його території. Це підвищує економічну ефективність виробництва.
Д/З: Підручник, опрацювати § 5
| 
