Світове господарство — історично складена сукупність національних господарств усіх країн світу, пов’язаних між собою всесвітніми економічними зв’язками, в основі яких лежить міжнародний поділ праці.
Вважають, що світове господарство остаточно склалося в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. і пройшло у своєму розвитку три етапи:
- зародження (до сер. ХІХ ст., аграрна стадія),
- становлення (друга половина ХІХ ст. — середина ХХ ст., індустріальна стадія),
- розквіт (з кінця ХХ ст., постіндустріальна стадія).
Світове господарство — складна система, в якій розрізняють галузеву й територіальну структуру.
У сучасному світовому господарстві виділяють три головних економічних ядра: Європейське (на чолі з Німеччиною), Американське (з провідною роллю США), Азіатсько-Тихоокеанське (з керівною роллю Японії).
Розглянути схему (мал.25) підручника на сторінці 34. Назвати сектори економіки.
Міжнародний географічний поділ праці (МГПП) — вища форма суспільного поділу праці, що виражається в спеціалізації окремих країн у виробництві певних видів продукції, послуг і подальшому обміні ними.
Для того, щоб виникла подібна спеціалізація, необхідні певні умови:
- По-перше, країна, яка бере участь у міжнародному поділі праці, повинна володіти якимись перевагами (наприклад, багатством природних ресурсів), випереджати хоча б деякі країни у виробництві певного виду продукції;
- по-друге, мають існувати країни, що потребують таку продукцію;
- по-третє, затрати на доставляння продукції до місця продажу повинні бути вигідні країні-виробникові.
Спеціалізація окремих країн у виробництві певних видів продукції і послуг передбачає їх виробництво у розмірах, які набагато перевищують власні потреби країни-виробника. Так формуються галузі міжнародної спеціалізації, які орієнтовані на експорт продукції і в першу чергу визначають «обличчя» країни у міжнародному розподілі праці (Саудівська Аравія є постачальником на світовий ринок нафти, Канада — зернових, Замбія — міді, Японія — робототехніки, радіоелектроніки, автомобілів, капіталу).
Ступінь залучення будь-якої держави до міжнародного поділу праці залежить насамперед від рівня розвитку її продуктивних сил. Тому економічно розвинені країни посідають провідні позиції в сучасному міжнародному поділі праці, особливо у випуску наукомісткої продукції. Що ж до багатьох країн Азії, Африки та Латинської Америки, то підвищення їхньої ролі в міжнародному поділі праці відбувається головно за рахунок ресурсопостачання економічно розвинених країн. їхня сировинна спеціалізація, що склалася за колоніальних часів, зберігається й понині.
На формування географічного поділу праці впливають різноманітні чинники:
1) Географічне положення країн. Наприклад, приморські країни спеціалізуються на морському рибальстві, приморські "вузлові" країни на обслуговуванні світової морської торгівлі (Сінгапур, Кіпр, Панама, Греція), внутрішньоконтинентальні європейські країни — на міжнародних транзитних перевезеннях сухопутним транспортом;
2) Природно-ресурсна база. Визначає спеціалізацію країн на галузях добувної промисловості, сільського і лісового господарства, лікувально-санаторного господарства, відпочинку і туризму;
3) Соціально-економічні умови. Різноманітні галузі спеціалізації формуються під впливом історичних особливостей розвитку країн, національних і релігійних традицій населення, наявності масових або кваліфікованих трудових ресурсів, нагромадження капіталів, науково-технічного прогресу, впровадження нових технологій тощо.
Користуючись підручником, з'ясуйте міжнародну спеціалізацію України.
Типи економічних систем
Економічна система - це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їхньої взаємодії під час виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, а також регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.
Типи економічних систем:
1.Традиційна економічна система панувала в минулому, і зараз деякі її риси властиві слаборозвинутим країнам.
Вона характеризується:
- багатоукладністю економіки,
- збереженням натурально-общинних форм господарювання,
- відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці,
- нерозвиненою інфраструктурою,
- найпростішими формами організації праці і виробництва, бідністю населення.
На соціально-економічні процеси значний вплив справляють освячені століттями традиції та звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соціальний поділ населення. У сучасних умовах країни з традиційною економікою потерпають від засилля іноземного капіталу і надмірно активного перерозподілу національного доходу державою.
2. Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції)
характеризується:
- пануванням приватної власності на економічні ресурси,
- передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб'єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації.
У такій системі поведінка кожного економічного суб'єкта мотивується його особистими інтересами. Кожний з них прагне отримати максимальний дохід на основі індивідуального прийняття рішень. Але кожний економічний суб'єкт здатний реалізувати свій приватний інтерес лише в тому випадку, якщо він одночасно є носієм і суспільного інтересу. На ринку здійснюється таке поєднання приватного інтересу із суспільним, яке Адам Сміт проголосив принципом "невидимої руки" ринку. Це означає, що кожний індивід, який реалізує свій приватний інтерес через виробництво і продаж товарів на ринку, не усвідомлює того, що одночасно працює і на задоволення суспільного інтересу. Всі макро- та мікроекономічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення, створення доходів тощо) регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Конкуренція тут є основною рушійною силою розвитку економіки.
Втручання держави в економічні процеси мінімальне і виважене. Роль держави обмежується лише захистом приватної власності та встановленням сприятливого правового поля для вільного функціонування ринку. Усі економічні рішення приймаються ринковими суб'єктами самостійно на свій страх і ризик.
3.Командно-адміністративна економіка, властива комуністичним режимам. Командна економіка існувала у колишньому Радянському Союзі та соціалістичних країнах Східної Європи й Азії.
Базується на:
- пануванні державної власності, одержавленні та монополізації народного господарства,
- жорсткому, централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів,
- відсутності реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення.
Їй притаманні висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрівняльний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці" хронічний дефіцит (особливо товарів народного споживання) тощо. Усе це ознаки недостатньої життєздатності командної системи, які закономірно призвели її до кризи, а потім і розпаду.
4. Перехідна економіка — це перетворення централізовано-планової моделі економічного розвитку на відкриту економіку, у якій поєднувалися б ринковий механізм функціонування і гнучкі методи державного регулювання.
До країн з перехідною економікою належить більшість постсоціалістичних країн, що здійснюють перехід від командно-адміністративних методів господарювання до ринкових. Це країни колишнього СРСР (Україна, Білорусь, Литва, Молдова, Росія, Грузія, Вірменія, Казахстан та ін.), колишні соціалістичні країни Центральної та Східної Європи (Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина, Румунія, Болгарія та ін.) і три азійські країни — Китай, Монголія, В’єтнам. Перехідна економіка передбачає докорінні зміни всіх економічних відносин. Реформування пов’язане насамперед із роздержавленням і приватизацією, появою ефективного власника, розвитком малого і середнього підприємництва, обмеженням прямого втручання держави в економічні процеси й одночасно вмілим управлінням цими процесами з її боку.
5.Змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн світу.
Характеризується такими рисами:
- різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб'єктів (приватних, колективних, державних);
- високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої ринкової інфраструктури суспільства;
- оптимальним поєднанням ринкового механізму з державними методами регулюванням економіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного;
- орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування, створюються державні й приватні фонди соціального страхування та соціального забезпечення населення тощо.
Д/з. Опрацювати параграф 6, 7 ( Підручник. Географія. Бойко В.М. 9 клас)
| 
