І. Просторова структура світового господарства — це сукупність різноманітних економічних утворень, що формуються на певних територіях і взаємодіють між собою.
Компонентами найнижчого рівня в цій структурі є національні економіки країн світу, вищих рівнів — наднаціональні (міждержавні) регіональні об’єднання й угруповання економічного характеру. Вони можуть об’єднувати кілька чи десятки тісно пов’язаних між собою національних економік і поширюватися на менший чи більший регіон.
1. Національний рівень формують, як вам відомо, більш як 220 економік.
2. На субрегіональному рівні відомі такі відносно невеликі об’єднання країн, як Бенілюкс (Бельгія, Нідерланди, Люксембург), Вишеградська група (Польща, Чехія, Словаччина й Угорщина), Союз арабського Магрибу (Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко, Туніс) та ін.
3. Різноманітні об’єднання та угруповання країн сформувалися на регіональному рівні — Європейський Союз, до якого входять 28 держав, Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) — Норвегія, Ісландія, Швейцарія, Ліхтенштейн; Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС) — Росія, Білорусь, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан; Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) — 10 держав; Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА) — Канада, Мексика, США; Південноамериканський спільний ринок (МЕРКОСУР) — 5 держав та ін.
4. На макрорегіональному рівні в межах цілих частин світу чи материків формуються території взаємодії регіональних і субрегіональних угруповань та держав, що не є їх членами, але пов’язані з ними торговими та іншими економічними відносинами. Наприклад ЄС і ЄАВТ утворюють Європейську економічну зону (ЄЕЗ), що охоплює майже всі країни Західної і Центральної Європи. Решта європейських країн, у т. ч. Україна, співпрацюють з цими організаціями у рамках підписаних угод (зокрема Україна уклала угоди про асоціацію і зону вільної торгівлі з ЄС та угоду про вільну торгівлю з державами ЄАВТ). Унаслідок цього формується Європейський економічний макрорегіон. Подібні макрорегіони об’єднують і країни Північної та Центральної Америки, Південної Америки, Африки, Східної та Південної Азії, Північної та Центральної Азії, Австралії та Океанії.
За іншими критеріями просторову структуру світового господарства розглядають як триярусну (центр — напівпериферія — периферія)
- Центром світового господарства називають провідні постіндустріальні країни Північної Америки, Західної Європи і Японію за керівної ролі «Великої сімки». Вони володіють величезним фінансовим капіталом, новітніми технологіями, значними ресурсами і контролюють стан світових ринків. У цій групі країн зароджуються ключові напрями науково-технічного прогресу, там розташовані головні світові центри ухвалення рішень.
- Периферію світового господарства утворюють економічно найбільш відсталі країни Азії, Африки, Латинської Америки та Океанії.
- Між центром і периферією розташована напівпериферія, до якої відносять частину економічно розвинених країн (Іспанію, Португалію, Ірландію, Ісландію, Австралію, Нову Зеландію), Китай, Південну Африку, нові індустріальні країни, низку багатих нафтовидобувних країн, постсоціалістичні країни Центральної та Східної Європи та колишнього СРСР. Напівпериферія світового господарства поступово розширюється, її провідні ланки ніби підтягуються центром на новий якісний рівень економіки.
Нові компоненти просторової структури світового господарства.
Вони можуть бути значно меншими за територією, ніж національні економіки, однак мають дуже важливе значення для всього світового господарства:
- світові міста мають надзвичайно щільну мережу закладів міжнародної інфраструктури (Нью-Йорк, Токіо, Лондон, Париж, Сан-Франциско, Цюріх, Франкфурт, Відень, Брюссель),
- світові порти (Роттердам, Антверпен, Марсель, Сінгапур) обслуговують великі обсяги регіональних і світових товаропотоків.
- міжнародні прикордонні регіони економічного співробітництва — на стику двох-трьох суміжних країн (у Європі це єврорегіони),
- міжнародні смуги та осі розвитку — вздовж спільних кордонів і потужних транспортних магістралей (уздовж річки Рейн у Європі, у районі Великих Американських озер і річки Св. Лаврентія у Північній Америці).
ІІ. Сучасні тенденції розвитку світового господарства:
1. Інтернаціоналізація господарського життя — це розширення діяльності підприємств за межі окремих національних економік у вигляді багатосторонніх коопераційних зв’язків. Метою інтернаціоналізації є підвищення продуктивності та ефективності виробництва.
2. Глобалізація — процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції (взаємозближення, взаємопроникнення)
Економічна глобалізація спричиняє розвиток ринкової економіки в усьому світі, посилення міжнародного поділу та інтеграції праці, створення розгалуженої системи міжнародних банків і фондів. Вона пов’язана зі створенням світових ринків усіх видів товарів, валют, цінних паперів, інтелектуальної власності, робочої сили, послуг транспорту, зв’язку й енергетики, обігу реклами, банківської справи, інформаційних послуг.
3. Інформатизація дедалі більше визначає розвиток економіки.
Особлива роль належить інноваційним технологіям у комунікаціях: упровадженню супутникового зв’язку та Інтернету.
Ті країни, які визначили своїми пріоритетами інтелектуальні ресурси, інформаційно-комунікаційні технології, домоглися надзвичайно високих результатів. Наприклад, Фінляндія, яка ще на початку XX ст. була економічно відсталою країною, поставивши за мету побудову передової, сучасної економіки, що базується на інформації і знаннях, за дуже короткий історичний термін вийшла на передові позиції у світовій економіці, а її фірма «Nokia» тривалий час була одним зі світових лідерів у мобільному зв’язку та інформаційних технологіях.
4. Транснаціональна корпорація (ТНК) — це підприємства (материнське та його закордонні філії), що утворюють систему виробництва, розподілену між кількома країнами, але контрольовану з одного центру (материнської компанії). Країною базування є та, у якій розташована штаб-квартира материнської компанії ТНК. Наприклад, штаб-квартира відомої компанії «Майкрософт» («Microsoft») розміщена в американському місті Редмонт, країною її базування є США, а корпорації «Філіпс» («Philips»), розташованої в Амстердамі, — Нідерланди. Приймаючими є ті країни, у яких ТНК розміщує дочірні підприємства або філії.
Д/з. Опрацювати параграф 9, 10 підручника, дати відповіді на запитання уроку.
|
